Олена Федорівна Копоть (Журавницька)

Зьвесткі зь Радавод

Падзеі

шлюб: ♂ Іван Маркович Журавницький [Журавницькі]

Нататкі

Поки родичі добивалися зустрічі з королем (Сигізмунд-Август, наш знайомий), Іван несподівано залагодив свої сердечні справи. Його обраницею стала молода й вродлива панна, сирота Олена Копоть, що росла в домі свого дядька Василя, освіченого, хоч і не родовитого. Припускається, що він працював у королівській бібліотеці, там познайомився з Іваном (наш авантюрист неабияк цікавився книжками) і привів його до себе. Олена полонила серце Івана не тільки красою, але й освіченістю і безсумнівним поетичним даром (Гр.Нудьга приписує їй авторство акровіршів і навіть прообразу «Волиночки» - прекрасної народної пісні). В той час, як місія Борзобагатих так і не увінчалася успіхом – владицтво так і зосталося за узурпатором – Іван повернувся додому зарученим. Незабаром відбулося й весілля.

Щастя закоханих ледь не затьмарив дрібний, але неприємний епізод. Після вінчання «по добрій ночі» звичай зобов’язував чоловіка зробити цінний подарунок молодій дружині. Цей подарунок розглядався як дар нареченій «за целомудренное хование», по-простому, за збереження незайманості, і, наколи г Олена його не одержала, люди могли би Бог зна що подумати. Чи треба дивуватися, що у Івана, при його бурхливому способі життя, годящої речі не знайшлося (діапазон подарунків був широкий – від золотої чи ще якої коштовної прикраси до кількох сіл). Виручила його братова. Ганна Борзобагата: розчулившись, вона віддала Івану для його дружини гарний золотий хрестик з ланцюжком: їй самій він дістався від батька, а той чи не позичив у якійсь із своїх церков. Якби вони знали, що з того вийде…

Попри такий зворушливий початок, відношення між двома жінками якось не склалися. Олену гнітило положення бідної родички, Ганна ж вважала своячку пихатою гордячкою, що не личило ні її незнатному походженню, ні убогому посагу. Але до жіночих сварок додалися і чоловічі незгоди. Помер Марко, брати поділили спадок (луцьке владицтво дісталося Борзобагатому), і якось так вийшло. що Іван вирішив – його обділили. Чи так було насправді, сказати важко. Все це колотилося років 9, то затихаючи, то знову оживаючи, і нарешті перейшло у справжню бурю, яка грянула саме під час того, рокового у всіх значеннях слова, празника на гостині в домі владики.

• http://tin-tina.livejournal.com/14337.html

Марко був людиною освіченою, збирав рукописні та друковані книжки. Про це свідчить рукописне Євангеліє, переписане в 1601 році дияконом Андрієм Іяковичем із Старого Самбору на його замовлення - воно зберігається у Волинському краєзнавчому музеї. Саме батько заклав у синові Іванові основи освіти, спочатку навчаючи його сам, а потім віддавши в науку до сільського священика Марка Берестяного. Пізніше Іван Журавницький навчався у Жидичинському монастирі поблизу Луцька. Проте, не довчившись, був прилаштований у Луцьку писарем. Згодом ще було Вільно і навчання в Краківському університеті, яке він теж не завершив, так і не здобувши звання бакалавра. У 1566 році з дружиною Оленою (Галеною) Копоть - жінкою культурною, вродливою і освіченою, дочкою Федора Копотя, який втратив свої маєтності на Волині внаслідок зазіхань сусідів, - він оселився в родовому маєтку в Теслугові. Тут, як свідчать перекази, і спорудив замок для захисту помістя від татар. Мав Іван маєтність і в селі Жабокрики (нині Довгалівка), проте запеклі суперечки між співвласниками змусили продати її князю Богушу Корецькому.

В родині Журавницьких було п'ятеро дітей –­ четверо синів і дочка. Середній брат – Михайло - вчився у Краківському університеті, в 1561 році служив секретарем посольства у Варшаві. Тут він і пошлюбився з сестрою польського вельможі Станіслава Жолкевського. Старший брат – Олександр - був городничим (1550), ключником (1561), а потім - і старостою (1575) в Луцьку. Як урядник він відзначався високою сумлінністю і виконавчою дисципліною. Одружився Олександр із дочкою місцевого владики Івана (Іони) Красненського (Борзобагатого) - Ганною.

• http://volyntimes.com.ua/news/775

Бліжэйшыя продкі і нашчадкі