| Беларуская лакалізацыя знаходзіцца ў стадыі развіцця. Будзем ўдзячныя любой дапамозе ў яе напаўненні і перакладах з іншых моў. |
Николай Петрович Булюбаш
Зьвесткі зь Радавод
| Род | Булюбаши |
| Пол | мужчына |
| Поўнае імя ад нараджэння | Николай Петрович Булюбаш |
| Бацькі | |
Падзеі
шлюб: ♀ Мария Васильевна Остроградская (Булюбаш) [Остроградские]
Нататкі
Село Гриньки належало поміщикові М. П. Булюбашу – двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, в якого вона росла. У М. П. Булюбаша не було власних дітей, він дуже любив Ольгу, а Миколу Лисенка вважав своїм онуком.
Микола і Марія Булюбаши - двоюрідні дід і баба композитора Миколи Віталійовича Лисенка.
Перше виховання нашого композитора було поведене на аристократичний лад: чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні—ось що вимагалось від дитини … Відомий поет Фет, який служив у тому ж Орденському полку [що й батько Миколи], навіть дорікав матері Лисенка, що вона вчила сина спершу азбуки французької, і взявся сам учити його російської.
Але противагою до цього стала любов до українського побуту двоюрідних діда та бабуні Миколи — Миколи та Марії Булюбашів, які не мали своїх дітей та плекали онука від щирого серця.
"Двоюрідний дід Миколи, М. П. Булюбаш … був маршалком і впливовою в повіті людиною; він інакше не говорив, як по-українському, обожнював свого онука, який одержав своє ім'я в честь його … сам любив і дорожив національною простотою … Жінка його, бабуня Миколи Віталійовича, Марія Василівна, була найдобрішою істотою … любила українські пісні, розповіді і навіть казки" (Михайло Старицький).
Олена Пчілка в нарисі про Миколу Лисенка згадує, що бабуся композитора Марія Василівна Булюбаш доводилася сестрою “славетному полтавцю математику Остроградському”. Вона була дружиною Миколи Петровича Булюбаша — діда по матері Миколи Віталійовича Лисенка. В їхньому будинку в селі Гриньках виховувався майбутній композитор. Гриньки розташовані неподалік від Устимівки Кременчуцького повіту, звідки походила мати нашого видатного вченого. Марія Василівна кохалася в українських піснях і часто зимовими вечорами запрошувала дівчат-покоївок співати. “Можливо, що через ті хори українська пісня найперше влилася чулою і дужою хвилею в серце малого Миколи”, — зазначає Олена Пчілка.
З оточення Сахно-Устимовичів слід згадати Андрія Федоровича Лук’яновича — доброго знайомого Івана Котляревського і Тараса Шевченка. Лук’янович був сватом дядькові Михайла Васильовича Прокопу Андрійовичу (тому самому, що свого часу змусив Михайла опановувати науку, а не військову справу).
У селі Устимівці Кременчуцького повіту був також маєток Диздаревих, з якими родичались Остроградські й Сахно-Устимовичі (молодший брат Михайла Васильовича Андрій перебував у шлюбі з Марією Павлівною Диздаревою). Диздареви походили від Мустафи, колишнього диздаря — коменданта турецького міста Очакова, який прийняв православну віру, отримавши ім’я Парфентій, вступив у Запорозьке військо й дослужився до чину обозного Полтавського полку (1660). Пилип Павлович Диздарев (брат Марії Павлівни), 1797 року народження, закінчив С.-Петербурзьку медико-хірургічну академію, працював лікарем спочатку в Одесі, а потім — на Полтавщині. Під час епідемії холери 1831—32 років у Полтаві й Полтавському повіті, а 1833-го у м. Старому Санжарові “для лікування стражденних діяв усюди не тільки порадами та приписами лікувальних засобів, а і власними зусиллями допомагав рятувати життя”. Згодом його обрали депутатом дворянства Кременчуцького повіту. Його син (племінник Михайла Васильовича) Олександр Пилипович був протягом 1884—94 років Кременчуцьким міським головою, попечителем Кременчуцького реального училища, почесним мировим суддею. За постановою думи, в її залі розмістили його портрет за послуги, які він зробив для міста.
Бліжэйшыя продкі і нашчадкі
шлюб: ♀ Елена Васильевна Сахно-Устимович (Булюбаш)
вайсковай званне: 1762 - 1764, значковий товариш Лубенського полку
прафесія: 18 ліпеня 1764 - 1771, возний жовнинський сотенний
вайсковай званне: 14 сакавіка 1771 - 1783, сотник жовнинський
