| Беларуская лакалізацыя знаходзіцца ў стадыі развіцця. Будзем ўдзячныя любой дапамозе ў яе напаўненні і перакладах з іншых моў. |
Устим Іванович Фіц Кобизевич
Зьвесткі зь Радавод
| Род | Кобизевичі |
| Пол | мужчына |
| Поўнае імя ад нараджэння | Устим Іванович Фіц Кобизевич |
| Іншыя імёны | Устин Фіц-Кобизевич |
| Бацькі | |
Падзеі
шлюб: ♀ Гальшка Кошколдієвна [?]
Нататкі
Для кращого розуміння епохи варто пригадати, що у XV столітті Великий князь литовський Олександр Казимирович надав сучасній столиці України магдебурзьке право, яке гарантувало міщанам самоуправління, пільги та привілеї для розвитку торгівлі й ремісництва. Безперечно, ця подія мала важливе значення для розвитку економіки міста, проте через короткий проміжок часу з'явилися окремі родини, які швидко розбагатіли і зосередили у своїх руках усю владу. Було сформоване тісне коло аристократії, яке піклувалося виключно про розширення власного багатства і впливовості. Однак цим апетити тогочасної київської «еліти» не обмежувалися, адже закономірно виникало бажання ввійти до найпривілейованішого стану суспільства – шляхти. Для цього потрібно було документально підтвердити своє благородне і давнє походження. Не маючи глибоких родовідних коренів зі знатних та шанованих сімей, нувориші намагалися «уточнити» давність свого походження за допомогою щедрої матеріальної винагороди.
Саме в цей період на політичній та економічній арені Києва з’являються Кобизевичі, пізніше знані як Ходики. Перший відомий з них – Іван Кобизевич. Ніхто не знає, як саме за 30 років йому вдалося шалено розбагатіти й купити будинок на Боричевому Току, залишивши пристойний спадок нащадку. Його єдиний син Устин уже йменував себе як Фіц-Кобизевич, орендував міські корчми, примножуючи статки батька, а також займав одну з важливих посад у магістраті.
Починали вони з дуже низького старту. Якийсь їх предок на ім’я Кобиз (тюркське слово, однокорінне з “кобза”) був одним з татарських полонених князя Вітовта, згодом приписаних до мозирського замку як замкові слуги. Його потомки охрестилися, стали називатися Кобизевичами і дістали якусь невелику земельну вислугу.
На початку 16 ст. на цю земельну власність претендувало два рідні брати – Федір та Устим. Оскільки за законами князівства земля поділу не підлягала, то вся дісталася старшому брату Федору, а молодший помандрував в світ. Добрався він до Києва, тут поміняв прізвище на Фіц, зайнявся купецтвом і розжився. Все б гаразд, але в Устима, попри шлюб з Гальшкою Кошколдієвною, представницею київського патриціату, дітей не було.
І це при тому, що потомків Федора було аж забагато – десятеро, з них восьмеро синів. Прожити з невеликого земельного надання було годі, довелося потрохи підторговувати в Мозирі. Тим часом батько помер, земля відійшла старшому синові, що саме десь воював, торговий заклад – другому по старшинству, решта братії, виділивши придане сестрам, поділила миски і ложки (кожен із спадкоємців дістав до одній срібній ложці і по дві олов’яні тарілки) і задумалася, як жити далі.
Найхитріший і найрозумніший з братів, Василь, згадав про київського родича. Він вмовив ще двох своїх братів, Федора і Йова (Івана), продати спадок і разом з ним рушати до Києва. Грошей, правда, забракло, тоді братчики ограбували ту частку, що мала би дістатися старшому брату (він ще довго з ними судився), з тим і помандрували.
Київський дядько зустрів їх привітно, допоміг обжитися і знайти собі заробіток на перший час. Але, якщо він думав, що родичі займуться чесним ремеслом і торгуватимуть, за його прикладом, з Львовом, Молдавією, а то й Москвою, то помилявся. Братчики, особливо ж Василь, хотіли всього і відразу.
Бліжэйшыя продкі і нашчадкі
